Війна стала справжнім викликом для психоаналітичної практики, зокрема для можливостей психотерапевтів і пацієнтів: психоемоційних, фізіологічних, інформаційних, міжособистісних, фінансових, побутових, екзистенційних тощо. Ми безперервно піддаємося травматичному впливу і змушені витримувати випробування сьогодення. Часу на відновлення немає. «На ходу» ми шукаємо опору як для власної практики, так і для особистого життя. Майже кожному українцю знайомий стан, коли здається, ніби навіть незначуща неприємна дрібниця здатна знищити тебе. Таке враження, що більше не витримаєш і тебе «накриє». Емоційний контейнер втратив еластичність.
…
Ніна Томас (Thomas, 2002) порівнює «вплив «9/11» з 5000 вольт електричного струму, що раптово ввели в прилад, розрахований на роботу на 100 вольт; так наші психологічні та психобіологічні системи були підсмажені. Контейнери, на які ми звикли спиратися, перенаповнювались або руйнувались. Багато пацієнтів зіткнулися з нормативними реакціями травматичного стресу: безсоння та/ або порушення сну, підвищена тривожність,труднощі з концентрацією уваги, ангедонія, відчуття безпомічності, підвищене роздратування або лють, емоціональна лабільність.
…
Дуже влучно Хоффман визначає вектор психоаналітичної роботи (Hoffman, 1979, 1998):
«Багатство кожного життя дуже залежить від здатності індивіда любити, працювати та грати в діалектичному напруженні з беззаперечною реальністю нашої завжди можливої смерті… виклик взаємодіяти із цим напруженням таким чином, щоб ми могли жити так же добре, як і виживати».
Уривок із статті Христини Муренко “На межі можливостей: психоаналітичні роздуми в пошуках опори”
Джерело: Муренко, Х. (2024). НА МЕЖІ МОЖЛИВОСТЕЙ: ПСИХОАНАЛІТИЧНІ РОЗДУМИ В ПОШУКАХ ОПОРИ. Український психоаналітичний журнал, 2(1), 77–86.