Вступ: діагностична версія замість діагнозу
Фільм «Дика» (2014) — автобіографічна історія двадцятишестирічної Шерил Стрейд. Важливо одразу зафіксувати хронологію: життя героїні руйнується не «взагалі» й не від початку, а в конкретний момент і з конкретної причини — саме після смерті матері Шерил зривається в саморуйнування (героїн, випадкові зв’язки, зради, алкоголь), потім розлучається і, завагітнівши невідомо від кого, наважується самотужки пройти Маршрут Тихоокеанського хребта. До того, за її власними словами, вона була «сильною і відповідальною» та «хорошою» (к/ф «Дика»). Для психоаналітичної діагностики цей сюжет цінний тим, що показує не статичний «діагноз», а рух суб’єкта в часі. Психоаналітична діагностика взагалі влаштована інакше, ніж психіатрична: вона виходить не з переліку симптомів, а зі структури. Як формулює Л. Носова, «симптом у психоаналізі — це те, що ми намагаємося розшифрувати. Симптом — це послання» (Носова Л., курс лекцій «Психоаналітична діагностика»). Тут навіть немає «діагнозу» у звичному сенсі: «немає поняття діагнозу… є поняття “діагностичної версії”» — тобто робочої гіпотези про структуру, яку можна й потрібно переглядати (там само).
Спираючись на цю настанову, я пропоную таку діагностичну версію Шерил: вона належить до невротичного рівня організації особистості, в його істеричному регістрі; втрата матері розгорнула в неї меланхолійну динаміку (але не меланхолійну структуру), а сам похід став сублімаційною роботою горя, що перевела героїню від логіки насолоди до логіки бажання — тобто до суб’єктивації.
1. Невротичний рівень організації
Перше, що потрібно встановити, — рівень організації психіки. У Шерил він невротичний. За критеріями Носової, у невротика «Я і Над-Я стійко інтегровані», «мовлення метафоричне, символізоване», відбувся «перехід від я-лібідо до об’єкт-лібідо», працюють «зрілі захисти», а конфлікт є внутрішньопсихічним, едіпальним, а не конфліктом із зовнішньою реальністю (Носова Л., «Психоаналітична діагностика»).
Усе це є у фільмі. Мовлення Шерил символізоване: вона постійно пише — веде щоденник, залишає записи в придорожніх зошитах для мандрівників («Якщо нерви здають, будь вищою за них» — Шерил, к/ф «Дика»), читає і цитує поезію. Тестування реальності збережене, а об’єктні стосунки стійкі: навіть після розлучення колишній чоловік Пол залишається «другом і опорою», є близька подруга Еммі — тобто лібідо здатне утримуватися на об’єктах і перенаправлятися. Особливо показова сцена у психолога: Шерил демонструє і перенесення, і опір — вона сперечається, знецінює метод («балачками не допоможеш») і йде (к/ф «Дика»). Здатність до перенесення й опір — клінічні маркери невротичної структури, на відміну від психотичної, де перенесення в цьому сенсі немає. Внутрішній конфлікт Шерил — це конфлікт провини, любові й агресії, що розгортається всередині психіки, а не відкидання реальності. Її власні слова — «Я зруйнувала сім’ю, а тепер добиваю своє життя» (к/ф «Дика») — це мова суб’єкта, який тримає стійке уявлення про себе і судить себе за інтерналізованою шкалою Над-Я.
2. Істеричний регістр
Усередині неврозу Шерил тяжіє до істеричного полюса. Істеричний суб’єкт, за Лаканом у передачі Носової, організований довкола питання «Хто я — чоловік чи жінка?» (Носова Л., «Психоаналітична діагностика»). Це питання в Шерил буквально проговорене через її сексуальну позицію: «Ні, я як мужик у сексі, краще трохи відсторонитися» (Шерил, к/ф «Дика»). Тут — сплутаність ролей, характерна для негативного виходу з Едіпа, ідентифікація з «тим, хто головний». Тема статі як загадки — це і фройдівська тема: «Над загадкою жіночності люди ламали собі голову в усі часи… вони самі — ця загадка» (Фройд З., «Новий цикл лекцій зі вступу до психоаналізу», лекція 33 «Жіночність», т. 1, с. 536).
Сексуальність у Шерил функціонує істерично — тобто слугує не насолоді, а безпеці та визнанню. Логіка «якщо мене хочуть, мене не скривдять» (Носова Л., «Психоаналітична діагностика») проглядається в її захисній репліці незнайомцеві в пустелі — «Я з чоловіком іду» (к/ф «Дика»). Тут важливе застереження щодо таймлайну: численні випадкові зв’язки — це не преморбідна риса, а частина зриву після втрати, і про них правильніше говорити як про відігравання (див. розділ 3). Структурною є не кількість зв’язків, а сама їхня функція: навіть на піку кризи секс забарвлений у Шерил не задоволенням, а тривогою — «коли я роблю це, мені в кайф і мені круто. А коли ні — мені хочеться померти» (к/ф «Дика»).
Істерик, за Фройдом, «страждає від спогадів». У праці про істеричні феномени він показує, що «ці патогенні спогади посідають в істериків особливе привілейоване становище щодо зношування», і робить висновок: «істерик страждає від не повністю відреагованих психічних травм» (Фройд З., «Про психічний механізм істеричних феноменів», т. 6 «Істерія і страх», с. 22–23). Невитіснений, невідреагований афект повертається, і часто — через тіло: тіло стає «пам’ятником минулої сцени» (Носова Л., «Психоаналітична діагностика»). У Шерил це розігрується на маршруті тілесно: стерті до крові ноги, нігті, що сходять, викинутий із криком черевик і формула «Я молоток, я молоток, а не цвях» (к/ф «Дика»). Тіло несе і виговорює те, чого суб’єкт іще не може сказати словом.
Нарешті, бажання істерика парадоксальне: «Головна стратегія — зберігати незадоволене бажання; завжди цього бракуватиме» (Носова Л., «Психоаналітична діагностика»). Класична ілюстрація — сон дружини м’ясника у Фройда, який Лакан розбирає як «парадоксальну істеричну логіку»: «Бажання мати незадоволене бажання» (Лакан Ж., Семінар, книга 5 «Утворення несвідомого», в передачі курсу Носової). І головний висновок: «бажання… є за самою своєю суттю — бажанням іншого» (там само). Ця діалектика — бажання, що кружляє довкола нестачі й визнання з боку Іншого, — у Шерил структурна, але найяскравіше вона проявилася вже в період після втрати: зради за ще збереженого шлюбу з Полом, розлучення, парне татуювання «на честь розлучення». Показове й обране нею прізвище — Strayed, «заблукана»: «Залізла у словник, мені пасує» (Шерил, к/ф «Дика»). Саме привласнення імені-нестачі — жест суб’єкта, що кружляє довкола свого бажання.
3. Меланхолійна динаміка після втрати
Мати Роббі (Боббі) — ключова фігура психіки Шерил: теплі ранні спогади (танці на кухні), материнська формула життя «У нас є любов. Я можу навчити тебе одного: як знайти найкраще в собі і як це втримати на все життя» (Боббі, к/ф «Дика»). Рак хребта і смерть «набагато раніше обіцяного строку» («Лікар обіцяв рік, а вийшов місяць…» — Шерил, к/ф «Дика») запускають реакцію, яку точніше описати не як нормальну скорботу, а як меланхолійну динаміку.
Меланхолія, на відміну від депресії, структурна: «Це хвороба власного Я, втрата Я», за якої «об’єкт неможливо втратити через втрату себе», і тому «меланхолік носить у собі втрачений об’єкт» через інкорпорацію (Носова Л., «Психоаналітична діагностика»). Фройд описує це формулою «тінь об’єкта впала на Я» (Фройд З., «Скорбота і меланхолія», цит. за курсом Носової). У Шерил інкорпорація показана буквально і майже тілесно: на похороні «кілька грудок побільше я поклала до рота і проковтнула», а перший досвід героїну забарвлений тією ж фантазією злиття з матір’ю — «я сміялася як дитина і кружляла у шкатулці моєї мами» (к/ф «Дика»). Втрачений об’єкт не оплаканий, а поміщений усередину.
До цього додаються й інші меланхолійні риси: обвал самоцінності та самозвинувачення — «Не знаю, коли я стала таким лайном. Я була сильною і відповідальною… Я зруйнувала сім’ю» (к/ф «Дика») — те саме існування «в тіні об’єкта», коли ненависть до втраченого обертається ненавистю до себе. І тут принципово підкреслити: усе це — не тло її життя, а саме реакція на втрату. Сама Шерил маркує зрив як зміну, а не як початкову рису: раніше вона була «сильною і відповідальною» та «хорошою» і не розуміє, «коли я стала таким лайном» (к/ф «Дика»). Безладні статеві зв’язки, алкоголь і героїн починаються тільки після смерті матері й читаються як відігравання та «повільний суїцид» — спроба остаточно злитися з об’єктом ціною втрати власного Я (Носова Л., «Психоаналітична діагностика»).
Тут — ключовий діагностичний нюанс. Меланхолійна динаміка не означає меланхолійної структури: «У депресії може перебувати суб’єкт будь-якої структури… З депресії можна вийти і не стати меланхоліком, просто переживати тяжку депресію» (Носова Л., «Психоаналітична діагностика»). Шерил — структурно невротик; її втрата лише спочатку пішла за меланхолійним, депресивним сценарієм. Вирішальним стає те, що вона знаходить вихід — шлях оплакування.
4. Похід як робота горя і суб’єктивація
Поворотним пунктом виявляється вагітність від невідомого батька і рішення йти: «Я пішки дійду до тієї Шерил, яку бачила мама. Я зануруся в цю красу» (к/ф «Дика»). Це вже не відігравання, а заявлений проєкт відновлення себе через ідентифікацію з материнським образом — а отже, рух від інкорпорації до інтроєкції та ідентифікації.
Сам маршрут працює як сублімація. Носова прямо вказує терапевтичний вектор для такої динаміки: «Символізувати внутрішній об’єкт — винести назовні… — сублімація», адже «сублімація допомагає створити психічний репрезентант», а «збирати машини — збирати себе; як і будувати будинки» (Носова Л., «Психоаналітична діагностика»). Шерил буквально збирає себе в дорозі: пише щоденник, залишає записи, читає, розмовляє з людьми — виносить внутрішній об’єкт у мовлення і тим створює його символічний репрезентант замість інкорпорованого «мертвого» об’єкта. Придорожні зошити і посилки від близьких, що чекають на пунктах, — це символічні опори, точки, на які можна спертися і підбити підсумок.
Фінал фіксує завершення роботи горя і перехід до бажання. Меланхолік позбавлений бажання, і завдання — щоб «з’явилося в меланхоліка поняття про можливість бажати (очікування, надія, Едіпова обіцянка)» (Носова Л., «Психоаналітична діагностика»). У Шерил ця «Едіпова обіцянка» збувається на рівні символу: вона називає доньку ім’ям матері — Боббі, відновлюючи втрачене не як поглинутий труп усередині себе, а як ім’я, що передається далі. У фінальному монолозі звучить і прийняття кастрації, відмова від фантазму всемогутності: «Я знала, що не треба більше тягнутися голими руками. Що бачити рибу біля поверхні води достатньо» (Шерил, к/ф «Дика»). Це і є фройдівський перехід «від принципу задоволення… до принципу реальності» та, в лаканівських термінах, перехід, про який говорить Носова: «Логіка насолоди в невротика перейшла в логіку бажання — це найкраще, що з нами могло статися: ми стали тими, хто бажає» (Носова Л., «Психоаналітична діагностика»).
Суб’єктивація завершується привласненням власної історії: «якби я могла повернутися в минуле, я нічого не стала б змінювати… Моє життя, як і всі життя, — таємниче, незворотне і священне… Таке тільки моє. І так чудово дозволити йому бути» (Шерил, к/ф «Дика»). Істеричне питання до Іншого при цьому не зникає, а повертається у зрілій, відкритій формі: «Люди навколо! Ось що я люблю! Люблю говорити з людьми, слухати людей. Кумедно, я навіть не усвідомлювала цього, поки не пішла сама в цю кляту пустелю» (к/ф «Дика»). Це і є добрий вихід у логіці психоаналітичної діагностики — «істеризація суб’єкта: суб’єкт… ставить питання до іншого, у нього з’являється цей інший» (Носова Л., «Психоаналітична діагностика»).
Висновок
Діагностична версія Шерил така: невротичний рівень організації (інтегровані Я і Над-Я, символізоване мовлення, стійкі об’єктні стосунки, перенесення й опір, внутрішньопсихічний едіпальний конфлікт) в істеричному регістрі (питання статі, сексуальність на службі безпеки і визнання, тіло як «пам’ятник» невідреагованого, бажання як бажання Іншого і потреба в незадоволеному бажанні). Смерть матері запустила меланхолійну динаміку — інкорпорацію втраченого об’єкта, обвал самоцінності, відігравання і «повільний суїцид», — але не закристалізувала меланхолійну структуру. Похід став сублімаційною роботою горя, яка перевела інкорпорований об’єкт у символічний репрезентант, а саму Шерил — від насолоди до бажання і від розірваності до привласненої, розказаної «тільки своєї» історії. Так траєкторія героїні читається однією формулою: від меланхолійної динаміки — до суб’єктивації.
Джерела
- Фройд З. Про психічний механізм істеричних феноменів // Фройд З. Істерія і страх. Зібрання творів у 10 т. Т. 6. — М.: Фірма СТД, 2006.
- Фройд З. Новий цикл лекцій зі вступу до психоаналізу. Лекція 33 «Жіночність» // Фройд З. Лекції зі вступу до психоаналізу і Новий цикл. Т. 1. — М.: Фірма СТД.
- Фройд З. Скорбота і меланхолія (1917) — цит. за курсом лекцій Л. Носової «Психоаналітична діагностика».
- Лакан Ж. Семінар. Книга 5: Утворення несвідомого (1957/1958) — у передачі курсу Л. Носової; пор. Лакан Ж. Семінари. Книга I: Праці Фройда з техніки психоаналізу.
- Носова Л. Курс лекцій «Психоаналітична діагностика».
- «Дика» (Wild), реж. Жан-Марк Валле, 2014 (за мемуарами Шерил Стрейд) — пряма мова за конспектом сцен.